Бруньки залежно від розташування в кроні поділяються на внутрішні, розміщені на звернутому всередину крони боці пагонів і гілочок; зовнішні – на боці, , звернутому назовні крони; і бічні, розташовані на інших двох боках пагонів і гілочок.

Залежно від органів, які розвиваються з бруньок, їх поділяють на листкові (ростові, або вегетативні) й квіткові, або плодові (репродуктивні).

Листкові бруньки. Листкова брунька являє собою зачаток пагона. Вона складається з дуже короткої центральної частини – осі, яка, власне, й є зачатком пагона. На осі листкової бруньки щільно складені маленькі листочки. Зовні брунька вкрита лусками, які оберігають її від несприятливих зовнішніх впливів.

Листкові бруньки (мал. 1, а) дрібніші й загостреніші за плодові. Бічні бруньки більш, або менш сплюснуті, а верхівкові – конусоподібні.

У плодових дерев листкові бруньки у верхній і середній частині гілочок більші, краще розвинуті, ніж у нижній частині. Ближче до основи гілочок вузли без бруньок зустрічаються частіше, ніж у верхній частині їх.

З листкових бруньок розвиваються листки й пагони. Верхівкова брунька, як правило,  дає найсильніший пагін. З бічних бруньок залежно від місця їх розташування пагони різні за силою росту: чим ближче до верхівки, тим пагони сильніші, з віддаленням від верхівки сила росту їх слабшає. Часто в нижній частині пагона бруньки не пробуджуються зовсім. Це так звані сплячі бруньки. За допомогою обрізування можна викликати проростання будь-якої листкової бруньки.

Оскільки листкові бруньки можуть розвиватися в пагони, їх називають ще ростовими, або вегетативними.

У гілочок, які здатні давати  прирости лише з верхівкових бруньок, за допомогою вкорочування можна викликати появу пагонів з бруньок, розміщених ближче до основи.

При сильному рості дерева, а також після інтенсивного вкорочування утворюється дуже багато сильних пагонів.

Сила росту пагонів залежить від нахилу гілочки, на якій вони розташовані. Коли кут нахилу гілки становить близько 30°, пагони ростуть рівномірно по всій  її довжині. На вертикальних і близьких до такого положення гілочках пагони розвиваються з бруньок у верхній їх частині, а нижня частина  залишається оголеною. Чим більше положення гілочки наближається до горизонтального, тим слабшими стають пагони у її верхній частині і сильнішими біля основи.

Квіткові, або плодові бруньки більші за розмірами, ніж вегетативні, заокруглені і притуплені (мал. 1, б). В одних плодових порід з цих бруньок розвиваються квіти (і плоди), в інших, крім квіток (і плодів), розвиваються листки і пагони. Тому квіткові бруньки поділяються на прості і змішані. Простими називаються бруньки, з яких розвиваються лише квіти (і плоди), як у персика, сливи та інших кісточкових порід. Змішані бруньки дають квітки (і плоди), листя й пагони. Такі квіткові бруньки характерні для яблуні, груші, айви, мушмули, малини, винограду тощо.  З однієї квіткової бруньки може з’явитися різна кількість квіток: одна ( у персика, абрикоса, айви та ін.), або кілька ( в яблуні, груші, вишні й ін.).

Додаткові бруньки. Якщо простежити за розвитком пагонів і закладанням бруньок, не можна не помітити, що останні утворюються в пазусі листка, безпосередньо над місцем кріплення його черешка до пагона. Як було вже зазначено, буває, що в пазусі листка не закладається ні листкова, ні квіткова бруньки. Але переважно в пазухах листків закладається по бруньці. Причому з одного чи обох боків основної бруньки утворюється ще відповідно по одній, або дві бруньки, які називаються додатковими. У деяких плодових порід, таких як персик і абрикос, додаткові бруньки бувають великі й добре розвинуті: часто це квіткові бруньки, але можуть бути й листкові (мал. 2). У таких випадках говорять про групове розташування бруньок, або про бруньки-близнюки.

Додаткові бруньки закладаються тільки на сильних гілочках (змішані, ростові й жирові). Отже, в кожної плодової породи є також гілочки без додаткових бруньок. Є породи, наприклад вишня, яка зовсім не утворює додаткових бруньок.

У яблуні і груші з обох боків основної бруньки розташовано по одній ледь помітній, або зовсім непомітній додатковій бруньці, які називають ще стипулярними (умовно чи примусово пробуджувані бруньки). При загибелі чи видаленні у яблуні, або груші листкової бруньки, біля основи якої є стипулярна брунька, або при видаленні гілочки, що виросла з такої бруньки, в окремих випадках стипулярні бруньки можуть пробуджуватися й давати слабкі пагони (це свідчить про те, що стипулярні бруньки яблуні та груші є резервними, які часом замінюють листкові бруньки). Цю особливість використовують при обрізуванні дерев груші та яблуні: часом дуже сильні гілочки вкорочують трохи вище їх основи, сподіваючись, що стипулярні бруньки проростуть в короткі слабкі пагони, на яких легко закладаються квіткові бруньки.

Стипулярні бруньки яблуні та груші є умовними, або примусово пробуджуваними, тобто такими, що дають пагони тільки при умові видалення основної листкової бруньки чи гілочки, яка з неї розвинулася. У такому випадку до додаткових бруньок посилюється приплив поживних речовин і вони починають проростати.

А в таких порід, як абрикос і персик, додаткові бруньки розвиваються одночасно з основною.

Сплячі бруньки – це ті бруньки, що містяться під корою дерева. Вони мають вісь – зачаток пагона – й можуть протягом більш чи менш тривалого часу зберігати здатність розвинутись у пагін, якщо до них посилиться приплив поживних речовин. Причиною посиленого припливу поживних речовин і пробудження сплячих бруньок може бути ослаблення, або припинення надходження їх в інші частини дерева (сильне обрізування, поломка, або ж усихання багатьох чи великих частин дерева, сильне нахилення верхівок гілок під вагою врожаю).

Уже було відзначено, що в нижній частині пагонів, особливо біля основи їх, є вузли, в яких немає чітко виявлених бруньок. Але під корою на таких вузлах є сплячі бруньки, які більш, або менш тривалий час зберігають здатність пробуджуватись. Звичайно і частина листкових бруньок перетворюється в сплячі. Як відомо, листкові бруньки характеризуються різною пробуджуваністю. Крім того, кількість бруньок, що пробуджуються, визначається наявністю поживних речовин, яких недостатньо, щоб забезпечити прирости з усіх бруньок. Як правило, лише частина з них, переважно на верхівках гілочок, пробуджується і дає різні за силою росту пагони. Частина бруньок, розташованих нижче, хоч і пробуджується, утворює лише розетку з кількох листків, але не дає приросту і не закладає нових листкових бруньок. У наступному році вони залишаються сплячими. Деякі з листкових бруньок біля основи гілки зовсім не пробуджуються і перетворюються в сплячі. З віком гілки такі бруньки вкриваються корою і зникають під нею.

Адвентивні бруньки. Іноді, хоч і дуже рідко, під корою гілок, де ніколи не було листків, можна знайти вісі бруньок, здатних прорости в пагони. Це так звані адвентивні бруньки. Найпереконливішим доказом їх існування там, де ніколи не було листків, є те, що іноді на коренях плодових дерев з’являються пагони з листками (коренева поросль), хоч і відомо, що на коренях немає вузлів з листками.

За характером розташування (під корою чи в її складках) й особливо за здатністю до пробудження лише завдяки інтенсивному припливу поживних речовин адвентивні й стипулярні бруньки можуть бути об’єднані в одну групу з сплячими бруньками. Тому часто, коли говорять про сплячі бруньки, мають на увазі також стипулярні й адвентивні бруньки.

Сплячі бруньки одних плодових порід, наприклад, яблуні та груші, довше зберігають здатність до проростання, ніж інших порід (персик, черешня).

Зрізи, зроблені поблизу сплячої, або ж адвентивної чи стипулярної бруньки, що зберегли свою життєдіяльність, можуть викликати їх пробудження і утворення пагонів, які замістять видалену частину.

Пробуджуваність, або здатність до проростання. В одних плодових порід і сортів розвивається (пробуджується) більше листкових бруньок, а в інших – менше. Ті сорти й породи, в яких проростає менше листкових бруньок, мАють більше сплячих, бо ті бруньки, що не розвинулися, перетворюються на сплячі.

Пагонопродуктивність. У деяких плодових порід і сортів більше листкових бруньок утворює вегетативні гілочки, з яких надалі формуються великі й сильні скелетні і напівскелетні гілки, інших – менше. У першої групи крони густі, а в другої – рідші. Пагоноутворювальна здатність плодових дерев не завжди безпосередньо залежить від пробуджуваності бруньок. Пробуджуваність бруньок може бути високою, а здатність до галуження слабою. Так буває тоді, коли дуже незначна частина тих бруньок, що розвинулися, дає сильний приріст, а решта ж їх утворює гілочки й плодові прутики (зерняткові породи); букетні та квіткові гілочки (кісточкові). На таких приростах звичайно зав’язуються плоди, але гілочки ці недовговічні, швидко відмирають і, як наслідок, спостерігається оголення гілок і розгалужень. Слід також відзначити, що там, де з листкових бруньок розвинулись слабі прирости, сплячих бруньок не залишається.

Скелетні гілки та розгалуження оголюються як внаслідок поганої пробуджуваності листкових бруньок, так і в результаті слабої здатності дерева до галуження навіть тоді, коли пробуджуваність бруньок добра, але з них утворюється слабий приріст. У першому випадку на оголеній частині гілки сплячих бруньок більше, ніж у другому.

Відтворювальна здатність – це здатність дерева утворювати пагони на старих і оголених частинах гілок і розгалужень. Різні плодові породи й сорти мають неоднакову відтворювальну здатність. Вона насамперед залежить від кількості сплячих бруньок і від того, як довго ці бруньки зберігають здатність пробуджуватися й давати пагони.

Пробуджуваність бруньок, пагонопродуктивність, оголення гілок і регенеративні можливості дерев залежить не тільки від породи й сорту, а ще й від їх віку, розташування бруньок, сили росту, розміщення і нахилу гілок, гілочок, пагонів від світлового й поживного режимів. На частину цих факторів можна активно впливати обрізуванням.