Однією з передумов того, як правильно засвоїти та провадити обрізування, є вміння добре розрізняти всі види гілочок та зміни, які з ними відбуваються.

У яблуні і груші розрізняють кільчатки, плодові сумки з пагонами заміщення, плодові прутики, вегетативні (ростові) гілочки, вовчки і передчасні пагони.

Кільчатки – найменші гілочки, які рідко досягають довжини 5 – 6 см. Характерною ознакою кільчаток яблуні і груші є те, що на верхівці вони мають по одній добре розвинутій бруньці (мал. 1). Ця брунька може бути листковою, або плодовою. Якщо брунька листкова (ростова), то наступної вегетації з неї розів’ється кілька листків; кільчата трохи подовжиться і закінчиться новою брунькою, здебільшого плодовою, якщо умови протягом літа будуть сприятливі. У несприятливих умовах (кільчата розташована у нижній затіненій частині гілки загущеної крони, або була уражена хворобою чи шкідником) на її верхівці кілька років підряд закладатиметься листкова брунька, і кільчата навіть може відмерти, так і не давши плоду. Після опадання брунькових лусочок і листків на кільчатках старших одного року залишаються кільцеподібні рубці.

По цих кільцеподібних рубцях визначають вік кільчатки, бо кожне таке кільце є межею її річного приросту. Якщо брунька кільчатки плодова, то протягом наступної вегетації вона перетвориться на плодову сумку.

Плодові сумки з пагонами заміщення. Це короткі потовщені кільчатки, які формою нагадують сумку, звідки пішла й їх назва. У яблуні і груші вони розвиваються з квіткових бруньок. Весною з таких бруньок утворюється короткий  товстий вирост (сумка), на верхівці якого розвивається суцвіття з кількох квіток, а з боків – декілька тісно розташованих листків. Після цвітіння одночасно з розвитком плодів на сумці звичайно з’являються дві гілочки, які бувають кільчатками, або одна кільчатою, а друга прутиком, але частіше це бувають два прутики (мал. 2). При інтенсивному рості одна з гілочок буває вегетативною, друга – кільчатою чи прутиком, коли ж ріст надзвичайно сильний, обидві гілочки – вегетативні.

З квіткових бруньок, що утворилися на розгалуженнях плодової сумки, розвиваються нові сумки, в результаті з’являються розгалужені гілочки, які складаються з кількох плодових сумок, і їх ще називають складними плодовими гілочками (мал. 3).

Плодові прутики (мал. 4) ростуть майже під прямим кутом до несучої гілки, мають в довжину 10 – 25 см. Вони тонкі, трохи зігнуті. Інколи верхівкова брунька прутика буває квітковою першого ж року. Якщо утворюється листкова брунька, то наступного вегетаційного періоду прутик трохи подовжується і звичайно закінчується квітковою брунькою. Взагалі верхня брунька плодового прутика розвивається так само, як і в кільчатки. З бічних бруньок прутика звичайно розвивається листя (дуже рідко на плодовому прутику утворюються бічні квіткові бруньки). Надалі деякі з них розташовані біля верхівки, можуть розвинутись в кільчатки. Бруньки, що містяться ближче до основи прутика, стають сплячими і можуть розвинутися, якщо дерево обрізати.

Вегетативні гілочки. Це сильні  гілочки, бруньки на яких рідко бувають квітковими. Оскільки гілочки виростають переважно на деревині, то їх називають ще деревинними. Наступного вегетаційного періоду частина бруньок  вегетативної  гілочки дає різної сили приріст. Найсильніший приріст утворюється з верхньої і суміжних з нею бруньок.  Чим далі від верхівки гілочки розташований приріст, тим він слабший. Частина цих приростів у плодоносних дерев в той же рік, або в наступний може закласти квіткові бруньки і перетворитися на плодові гілочки. Бруньки, які розташовані біля основи вегетативної гілочки, здебільшого дають невеличку розетку листя, або стають сплячими.

Вовчки – сильні пагони, що ростуть вертикально чи майже вертикально. Вони розвиваються з сплячих бруньок, частіше в основі скелетних гілок чи їхніх розгалужень. На буйний ріст жирових пагонів витрачається дуже багато запасних речовин дерева, вони нарощують велику масу деревини, але в яблуні та груші квіткових бруньок не утворюють. На них закладаються лишень листкові бруньки, як на вегетативних гілочках. Але від останніх вони відрізняються більш сильним ростом. Протягом наступного вегетаційного періоду листкові бруньки вовчків розвиваються так само, як і листкові бруньки вегетативних гілочок, але утворюють сильніший приріст.

Передчасні пагони. Часом деякі бруньки у верхній частині сильних пагонів замість того, щоб розвиватися наступної весни, пробуджуються того ж літа, коли вони заклалися, й утворюють так звані передчасні пагони. Після листопаду вони стають передчасними гілочками. В яблуні та груші ці гілочки з’являються відносно рідко, переважно у молодих дерев, якщо вони дуже інтенсивно ростуть. Причиною появи передчасних пагонів часом може бути прищипування верхівок зелених пагонів.

Гілочки поділяються на дві групи: плодові та вегетативні (ростучі). У зерняткових порід квіткові бруньки закладаються на кільчатках, плодових прутиках, плодових сумках. Найпродуктивнішими  з обростаючої деревини яблуні та груші є саме ці гілочки, а також помірно ростучі вегетативні гілочки. А сильні пагони і жировики більш придатні для формування крони.

З кісточкових порід більш докладно розглянемо обростаючі гілочки персика. Їх можна розділити на такі види: букетні гілочки, квіткові, змішані, вегетативні, жировики та передчасні гілочки. У персика верхівкова брунька завжди листкова. Букетні, квіткові, змішані та вегетативні гілочки відрізняються одна від одної силою росту, розташуванням і видом бічних бруньок. Жировими вважаються, головним чином, ті гілочки, які утворилися з сплячих бруньок на старій деревині, а передчасними – гілочки, що розвинулися на сильному пагоні в рік закладання бруньок.

Букетні гілочки – це короткі від 3 – 6 см утворення (мал. 5). На такій гілочці квіткові бруньки розташовані близько одна до одної, а верхівкова брунька листкова. Букетні гілочки з листковою брунькою при основі трапляються надзвичайно рідко.

Квіткові гілочки – дуже тонкі, зазвичай в довжину від 10 до 20 см. Квіткові бруньки на них (мал. 6) розташовані  поодиноко по всій довжині, а верхівкова брунька – листкова. Часом зустрічаються гілочки з листковою брунькою й при основі.

Букетні і квіткові гілочки – слабі і недовговічні. З листкової бруньки розвивається зовсім слабкий приріст з невеликою кількістю листків, які неспроможні забезпечити розвиток плодів з кількох квіткових бруньок. Тому на них розвиваються дрібні низькоякісні плоди. Крім того, ці гілочки персика недовговічні й здебільшого після першого плодоношення відмирають. У зв’язку з цим букетні й квіткові гілочки персика є неповноцінними плодовими утвореннями. Прихильники так званого «довгого обрізування» майже ніколи не розраховують на плодоношення цих гілочок, оскільки вони дають дрібніші плоди, й видаляють їх під час зимового обрізування, якщо на дереві достатньо змішаних гілочок, що забезпечать високий урожай. При потребі їх залишають як на плодоношення, так і для одержання сильного приросту за допомогою короткого обрізування.

Змішані гілочки – це здебільшого середні за силою росту гілочки. В основі їх буває 1 – 2, або кілька листкових бруньок. Далі по всій довжині гілочки розташовані змішані (листкові і квіткові) бруньки – поодиноко чи по 2 – 3 разом (мал. 7) Верхівкова брунька завжди буває листковою. Змішані гілочки персика – найцінніший вид плодових утворень, бо з квіткових бруньок формується урожай, а з листкових – листя для забезпечення живлення цих плодів. Крім того, з деяких листкових бруньок виростають пагони, які плодоноситимуть наступного року. При вкорочуванні змішаних гілочок можна викликати розвиток сильніших і ближче розташованих до основи заміщуючи гілочок, ніж у необрізаних.

Крім використання на плодоношення, із змішаних гілочок, особливо сильно розвинутих, можна сформувати скелетні й напівскелетні гілки крони.

Ростові гілочки переважно сильніші, ніж змішані гілочки, вони можуть бути близько 1 м завдовжки; в нижній частині цих гілочок бруньки виключно листкові, а ближче до верхівки можуть бути й квіткові (мал. 8). Часто на більш сильних ростових гілочках персика з’являються передчасні гілочки.

Жировики, або вовчки – це найбільше розвинуті з усіх гілочок (мал. 9). Завдовжки вони бувають часто більше 1 м. Вони розвиваються з сплячих бруньок на потовщеній частині великих гілок. За розташуванням бруньок вони нагадують вегетативні гілочки, але міжвузля у жировиків значно довші. Часто на сильних жировиках персика утворюються передчасні гілочки.

Оскільки вони добре розвинуті, їх, як і вегетативні гілочки, можна використовувати для формування скелетних гілок, надаючи їм потрібного нахилу. Якщо треба, їх можна використовувати і як обростаючу деревину, особливо ті з них, що не дуже ростуть. Для цього їх нахиляють, або вкорочують. Внаслідок таких операцій біля основи їх з листкових бруньок утворюються плодові гілочки.

Найсильніші ростові і жирові гілочки слід використовувати для формування з них скелетних та напівскелетних гілок, спрямовуючи їх в порожні частини крони. Особливо важливого значення набувають ці гілочки, коли дерево омолоджують для того, щоб замінити старі і слабкі гілки в кроні.

Багато недосвідчених садоводів видаляють жирові і вегетативні гілочки. Цього робити не можна. Потрібно видаляти лише ті з них, які загущують крону, а решту використовувати для формування скелетних гілок та обростаючої деревини.

Передчасні гілочки. На сильно розвинутих пагонах, а ще частіше на пагонах подовження скелетних гілок з деяких бруньок починають розвиватися того ж таки літа передчасні гілочки (мал. 10). Персик дає найбільше таких гілочок серед усіх плодових порід.

З характеристики, даної обростаючим гілочкам персика, видно, що за розташуванням бруньок букетна і квіткова гілочки дуже схожі одна на одну, як вегетативна гілочка і вовчок. Середнє місце між цими утвореннями займає змішана гілочка персика. Хоч квіткові бруньки утворюються на будь-яких гілках персика, але справжніми плодоносними є букетні, квіткові і змішані гілочки.  Останні найбільш продуктивні, тому що вони  дають і плоди, й нові пагони, які забезпечуватимуть урожай в наступні роки. Букетна і квіткова гілочки персика недовговічні й часто відмирають після першого ж плодоношення.

Слива має такі ж види гілочок, як і персик, але є також гілочки, які дещо відрізняються від персикових. З коротких гілочок, крім справжніх букетних з густо розташованими квітковими бруньками, а на верхівці – листковими, у сливи є характерні для неї плодові гілочки, так звані шпорці. Вони в основному схожі на букетні гілочки, іноді трохи довші, але квіткові бруньки на них розміщені рідше і закінчуються вони листковою брунькою. Оскільки шпорці теж є короткими плодовими гілочками, то їх часом називають букетними гілочками, бо цей термін досить поширений серед садоводів.

Зустрічаються у цієї породи і колючкоподібні гілочки. Слива має також квіткові гілочки, подібні до персикових, проте  їх значно менше за кількістю. В кроні сливи зустрічаються слабкі гілочки, подібні до квіткових, але вони не встигають закласти квіткових бруньок у перше ж літо. Квіткові бруньки закладаються на верхівках сильних гілочок, які нагадують змішані гілочки у персика.

Типовою особливістю сливи є те, що вона має гілочки з квітковими бруньками (мал. 11). Бічні бруньки на них здебільшого теж квіткові. Оскільки ці гілочки позбавлені листкових бруньок, які б давали приріст, А. Петров називає їх «неростовими плодовими гілочками». Це малоцінні утворення, оскільки вони не мають листкових бруньок і не розвивають листя для живлення зав’язі, не дають нового приросту (нових гілочок). У дворічному віці вони відмирають.

Абрикос, подібно до сливи, теж має гілочки з верхівковою квітковою брунькою (мал. 12).

Слива, й значною мірою абрикос, плодоносить переважно на букетних гілочках і шорцях, а на інших типах гілочок порівняно з персиком значно менше. Букетні гілочки й шпорці сливи та абрикоса довговічніші (4 – 5 років), ніж букетні гілочки персика.