Трапилось це давним-давно. Напевне в місті не було дівчинки, добрішої за Герань. Але на її долю випало нелегке життя. Була вона сиротою, жила в чужих людей, сама зазнала багато горя і, напевне тому навчилась гаряче відкликатись на горе інших.

Одного разу, в холодний похмурий день, йдучи по вулиці, Герана зустріла незнайому дівчинку. Старе ситцеве плаття її було порване, на худенькій руці виднівся синяк. Вона йшла і плакала.

- Що з тобою? - Кинулась до неї Герана. - Чому ти плачеш? Як тебе звати?

- Звати мене Еліза, - витираючи сльози, відповіла дівчинка. - Я хотіла достати квітку для моєї хворої мами, вона так любить квіти. А вчора вона сказала, що якщо б на нашому вікні стояла квітка, вона б дивилась на неї і думала про життя, а не про смерть. Ось я і вирішила піти до багатого садівника і попросити один єдиний горшочок, адже в нього в оранжереї так багато красивих квітів.

-Ну і що ж? Схвильовано запитала Герана. - Невже він не дав?

Дівчинка знову заплакала. - Він так виштовхнув мене за двері, що я впала з ґаночка… ось, руку поранила… плаття порвалося… як я тепер прийду до дому? Герана міцно обняла Елізу. - Не плач, не плач, - втішала вона її, а у самої серце зжималось від жалю. - Ми підемо разом до твоєї мами, я скажу, що ти упала при спуску з гори, вона нічого не узнає.

Некомфортною і похмурою була маленька кімната, де жила Еліза з хворою мамою.

- І правда, - подумала Герана, - радісніше  і світліше сало б тут, якщо б на вікні стояла яскрава, пишна квітка.

Дівчатка розказали видуману історію, успокоїли стривожену жінку, а потім Герана старанно зашила порване плаття Елізи.

Настав дощовий непроглядний вечір. Герана залишилася ночувати у своїх нових друзів. Але вона не могла заснути, все думала про те, що не одна мама Елізи, а багато бідних людей були б раді бачити на своїх вікнах красиві квіти. І тут їй прийшло на розум, що вибагливі, виніжені в теплицях рослини, напевне не стали б жити тут. Серце Герани гаряче забилося.

- Ах, як би я хотіла перетворитися в таку квітку. - Подумала вона, - щоб вона веселила і радувала душу, не потребуючи для себе нічого особливого! Скільки радості я принесла б бідним людям!

Повіки Герани опустилися… вона відчула, наче її відносять кудись мягкі, теплі хвилі, тихо погойдуючи і ласкаючи. - Як солодко я засинаю, - прошепотіла дівчинка, - ще ніколи мені не було так хороше!

… А на ранок, коли Еліза і її мама проснулись, вони не повірили своїм очам: на їх маленькому підвіконні, в скромному глиняному горшку, плам’янів крупними шапками квітів, веселий кущик. Він протягував до них свої зелені листя, наче ніжні долоні.

- Це подарок Герани! - вигукнула Еліза. - А їїнемає. Значить, вона так рано пішла, щоб принести нам цю чудову рослинку.

- Ти знаєш, - сказала мама, не зводячи очей з пелюсток, рдіючих в сонячному промінні, -здається я краще себе почуваю, мені якось легше. Я навіть спробую встати з постілі, так хочеться самій полити цю милу рослину.

Примарилось їм обом, або й на правду, але при цих словах ще яскравіше полихнули алі суцвіття і тихо стрепенулись свіжі, злегка пушисті листки.
А незабаром в багатьох вікнах з’явилися такі ж зелені, квітнучі кущики. Адже вони легко і охоче приживались, навіть від маленького росточка, подарованого від душі, і радували людей, не потребуючи багатих оранжерей. Ніхто не знав, що в них продовжує битися добре серце Герани, але в подяку і пам’ять про неї, назвали цю любиму всіма квітку - геранью (Пеларгонією).

Наталія Сергіївна Сердюкова

Дорогі дорослі, нехай ваші діти, або внуки прочитають цю казку. Поясніть їм, про яку рослину йде мова, адже ви уже знаєте, що його правильна назва - пеларгонія, а в народі вазонок називають геранью. Головне, що пишні кущі з нарядними шапочками дійсно дуже красиві і кожен може виростити їх у себе на вікні, балконі, в школі, на дачі. Допоможіть зробити дітям перші кроки: вкорінити живець (черенок), пересадити його в горшок.