День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів та міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські і культурні діячі, свідки Великого Голоду.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

«

В листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Які дрібні були сушені груші, яблука, вишні — все забрали

»

 

 

«

Жили всі закрито, мати на засов хвіртку закривала і кричала, щоб ми не виходили за цю хвіртку, бо на вулиці, що поряд їли дітей. Ну, це страшне. А скількох хоронили таких, що ще рухалися. Чому? А щоб не заїжджати. Сьогодні він ще рухається трохи, а завтра знову заїжджати. Не було ні коней, ні підвод, ні тих, хто б їх возив. Тож тих, хто ще живий був валили на той віз і кидали в могилу

»

«

А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити. А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік...

»

 

«

...Із тридцять третім голим роком, Голодно-голим та німим, Та тричі пухлим. Хай би з ним Поїли б кору і комору, Траву і шкуру, цвіль і міль, Та мерли б жовті, як з похміль, Без трун понесені із двору. Нізащо. Просто. Без вини.

»

Голодомор.
Я бачив сон страшний. Голодні діти,
На полі зрізан хліб до колоска.
І мертві скрізь, їх ніде хоронити
І вороння кружляє звисока.
Ідуть робітники, ідуть додому,
В свої оселі втомлені ідуть.
Під страхом держ. Наказів виконкому
Й зернини для дитини не візьмуть.
Повсюди тиша, жодної тварини
На вулицях не видно й у дворі
Тіла лежать, подекуди частини,
Це чорний день настав в календарі.
Вродило все. Було врожайне літо,
Здавалось проживемо. Добрий знак.
Але щоб не була Україна сита
Спустив на неї Сталін всіх собак.
І мор страшенний йшов по Україні.
Тварин домашніх з'їли , щоб спастись.
Не можна забувати це й понині,
За ці гріхи,Росія, ти молись!
Що загубила стільки душ невинних,
Мільйони повмирали в страшний рік
Бо завдяки жорстоких дій злочинних,
З цієї пастки ще ніхто не втік.
Тому спитать в тебе,Росія,хочу.
Як досі ще не вибачилась ти?
Як можеш ти дивитися нам в очі,
Та досі ще живі твої кати?
Це рана, що загоїться не скоро,
Але тобі здається це пустяк.
Тож буде до Росії непокора
Й довіру не відновите ніяк!
Та жертви ті, загублені без жалю,
Волатимуть і спокій не дадуть,
Наповнюють життя вони печаллю,
Та місце в нашій пам'яті знайдуть!

Роман Нічік 20.08.2012.