Ніщо так не ускладнює початківця-кактусиста, як вибір і приготування земляної суміші, що б найбільш підходила для його колючого улюбленця. Десятки (якщо не сотні) рецептів передаються від одного любителя іншому, і кожен рекомендує свій, як найкращий, тому розібратись в них буває нелегко. Вибір складу землі ускладнюється ще й тим, що деякі любителі бувають впевнені в існуванні якихось “секретів” і “тайн”. В пошуках такої землі, часто пробують одну суміш за другою і прирікають рослину на гибель. Засмучений новачок приписує цю невдачу до “не та земля” і розпочинає подальші пошуки.

Тому слід застерегти недосвідчених кактусистів від цієї поширеної помилки і запевнити їх, що “чарівної” землі немає, а успіх культури приходить в результаті глибокого вивчення потреб рослини і створення відповідних їм умов.

Перш ніж готувати земляну суміш, слід узнати, які кактуси складають колекцію. Вибирати землю (та й усю систему догляду) слід в залежності від того, з сухолюбними чи вологолюбними кактусами маємо справу. Ці дві групи володіють різними особливостями будови і розвитку, тому їх культура зовсім відмінна.

Сухолюбні кактуси, яких в природі набагато більше, чим вологолюбних, ростуть, як правило в засушливих районах на землях, позбавлених гумусу і бідних мікроорганізмами. Вони отримують багато світла, багатого ультрафіолетовими проміннями. В таких умовах в них не могла виробитися стійкість до всяких видів гнилі, плісняви і інших грибкових захворювань. Тому стебло сухолюбних кактусів, що містить в своїх тканинах багато води, дуже легко загниває, якщо в землі містяться речовини, що гниють, особливо у малосонячному кліматі.

Витримуючи, часто без всякого притінення, саму жарку спеку, сухолюбні кактуси пристосувались до дуже економного витрачання води — їх стебло, покрите товстою шкіркою, у багатьох видів захищене ще й восковим нальотом, має кулькову, або короткоциліндричну форму. Куля, як відомо, має найменшу площу поверхні при найбільшому об’ємі тіла. Наприклад, кактус, що важить близько 250 г, має поверхню, що дорівнює лишень 200см². Таку ж площу поверхні мають два листка середнього розміру (8*6 см) якогї-небудь листяної рослини, що важить близько 5 г.

Мала площа поверхні зводить до мінімуму випаровування вологи, дозволяючи кактусам переживати довготривалі і жорстокі посухи. Але є у цієї рятівної для рослини особливості і інша сторона: із зменшенням випаровування, одночасно знижується інтенсивність дихання і поглинання вуглекислого газу із повітря, а тому й сповільнюється ріст кактуса і споживання елементів живлення із землі.

Легко зрозуміти, чому іменно сухолюбним кактусам не годяться жирні землі, багаті азотом — чорнозем, парникова чи компостна земля, і земля, здобрена гноєм, пташиним послідом і іншими органічними добривами. На такій землі можливе загнивання коренів і портиться красива і правильна форма стебла.

Листяні рослини, при надлишку азоту, дають велику кількість так званих жирових пагонів. Кактус, в якого нема гілок і листків, в цьому випадку утворює багато діток, що не дають гарних рослин.

Найкращою земляною сумішшю для сухолюбних кактусів буде така, яка при достатній поживності не буде черезмірно жирною, ні дуже щільною, так як пухкість і гарна повітропроникність і водопроникність землі, мають першочергове значення. Можна використовувати таку пропорцію: 2 частини листяної, 2 частини дернової (грудочками), 2 частини крупного річкового піску і 1 частину подрібненої цеглини.

В такій суміші добре ростуть любі кактуси із групи сухолюбів, але краще інколи буває змінювати її склад в відповідності із потребами певного виду. Наприклад, для кактусів із пустель більше додавати піску, для видів, що ростуть на рівнинах, - листяної землі, а для кактусів із гірських районів — вапняку і дробленого каменю. Слід запам’ятати, що рід ехінопсис, хоч і належить до описаної групи, добре виносить більш жирну землю і навіть органічні добрива. Прекрасно розмножуючись дітками, він поступово пристроюється до нових для нього умов.

Вологолюбні кактуси родом із тропічних лісів Бразилії, де вони ростуть на перегнійних землях в жаркому і вологому кліматі. До цієї групи належать роди рипсаліс і близький йому хатіора, зигокактус, і дуже похожий на нього рід шлюмбергера, що відрізняється лишень правильними квітками, широко розповсюджений рід епіфіліум. Сюди можна зарахувати і повзучі і звисаючі лісові цереуси — гілоцереус, медіокактус і інші.

Всі перечислені роди відрізняються будовою стебла: вони схожі на кущики, позбавлені колючок, розгалужуються, даючи велику кількість відростків у всі сторони і утворюючи нові пагони із кореневої шийки.

Характерно, що стебла цих рослин, або плоскі, або циліндричної форми, але дуже тонкі — 5-10 мм. В обидвох випадках, сильно збільшується площа поверхні кактуса: в постійно вологому повітрі йому не потрібно економити воду, а збільшення поверхні дає йому можливість поглинати більше вуглекислого газу.

Кактуси цієї групи добре переносять органічні добрива, також домішки парникової землі і торфу. Бояться вони не перегнившого гною (шкідливо для всіх кімнатних рослин) і щільної, залежаної землі.

В культурі вологолюбних кактусів дуже важливо підтримувати постійну вологість земляного кома. Створити у кімнаті високу вологість повітря важко, тому слід часто обприскувати рослини теплою кип'яченою водою. Сухого періоду потребують роди апорокактус, епіфілліум і зигокактус, у яких віддих припадає на жовтень і грудень.

Брати кип’ячену воду рекомендується тому, що із неї при кип'ятінні видаляється велика кількість вапняку, який може утворювати на стеблі білий наліт. Це шкідливо кожному кактусу, особливо перечислених родів, для яких навіть земля не повинна містити домішок вапна.

Для культури вологолюбних кактусів можна приготувати таку земляну суміш: 2 частини листяної землі, 1 частину парникової, 2 частини крупного річкового піску і 1 частину подрібленої цегли.

Вологолюбні кактуси прекрасно ростуть на гідропоніці, що неможливо для сухолюбних кактусів.

Ніколи не залишайте новий куплений кактус в тій самій землі, з якою ви його отримали, а пересаджуйте в ту суміш, якою користуєтесь для своєї колекції. Річ у тім, що різна земляна суміш по різному утримує вологу, тому важко прослідити, коли земля підсихає, а також є можливість оглянути коріння. Якщо в колекції кожна рослина посаджена в різну землю, це сильно затрудняє правильний полив — частина рослин буде страждати від недостачі води, а частина — гинути від надлишку.