Гліцинія — виткий кущ із родини бобових. В Східній Азії і Північній Америці зустрічається 9 видів цієї рослини. Найбільш поширені в нас 2 види — китайська і багатоквіткова.

Гліцинія китайська (Wistaria chinensis) — одна із найкращих ліан, яка досягає 20 метрів, із світло-зеленими перистими листками і дуже пахучими квітками у густих, звисаючих гронах (довжиною до 50-60 см).

Зустрічається садова форма цієї гліцинії з білими квітками, але вона менш декоративна, так як зів’ялі її квіти не обпадають, і суцвіття після 3-5 днів цвітіння робиться коричнево-жовтою. Існують і інші форми.

Г. багатоквіткова (W. Floribunda), родом із Японії. Має рясні світло-фіолетово-голубі духм’яні квіти зібрані в тонких і довгих суцвіттях.

Цвітіння цих рослин на південному березі Криму триває з кінця квітня до червня. Спочатку зацвітає китайська, за нею багатоквіткова.

Особливо декоративна і найбільш поширена гліцинія китайська. Весною вона покривається квітками від основи до вершини. Цей вид найбільш морозостійкий (без підмерзання витримує температуру до -20°), невибагливий до родючості і кислотності грунту (pH = 5,5-9). Добре переносить умови міста в південних областях.

Розмножують гліцинію насінням, зимовими живцями в теплиці, і літніми — в парниках, а також відприсками.

Насіння зберігають очищеним в дерев’яних ящичках в добре провітрюваному, сухому, прохолодному приміщенню. Схожість — 98-99%, і зберігається більше 3 років. В 1 кг насіння знаходиться 1000-1200 штук. Норма висіву на 1 метер квадратний — 250-300 г. Сіють весною, безпосередньо в грунт, заздалегіть замочивши насінини в теплій воді на 10-15 годин.

Поки сіянці зміцніють, їх помірно поливають, не допускаючи пересихання землі. В подальшому, поливати можна рідше, але рясніше, щоб земля зволожувалась на глибину 25-30 см.

Однорічні рослини мають висоту 20-30 см і діаметр кореневої шийки 0,8 — 1,2 см. З 1 квадратного метра виходить до 290 стандартних сіянців. Осінню, або весною їх пересаджують на постійне місце, або на два роки в шкілку питомника.

Перед посадкою стебла не підрізають. Сіянці зацвітають на четвертий рік.

Зелені живці висаджують в парник, або грядки, облаштовані туманною установкою. Нарізають їх із однорічних пагонів під час масового цвітіння маточних рослин. Здеревілі живці заготовляють в період зимового спокою, і укорінюють в теплиці. В усіх випадках їх садять наклонно так, щоб на поверхні залишалася тільки верхня брунька. Кількість укорінення — 35-40%. Потрібно обов’язково 3-4 роки дорощувати рослини у шкілці. Деякі екземпляри, вирощені із живців, зацвітають в перший же рік.

В розплідниках гліцинію не обрізають. Стандартні саджанці мають 2-3 пагони до 1,5 м і розгалужену кореневу систему.

Відстань між дорослими рослинами в міських посадках повинна бути не менше 2,5-3 м. Гліцинія відноситься до ліан, що обвивають, тому для її росту в висоту потрібна опора у вигляді стовбура старого дерева, колони, стовпів бесідки і інші.

Гліцинія добре росте на крутому рельєфі, піднімається вверх по кам’яних, обривистих уклонах, обвиваючи крупні камені, стовбури кущів і дерев. Такі посадки уберігають уклони від зсувів і розмивання.

В північних районах, усі види гліцинії можуть успішно використовуватись для кадочних культур, для техніки бонсай. На зиму їх переносять в підвали, або інші захищені від холдоду приміщення.

Гліцинія боїться морозів, тому її потрібно укривати на зиму так, як укривають теплолюбні сорти винограду.