"Без верби й калини нема України".

Багатьом знайомий цей декоративний кущ із сімейства жимолостевих (Caprifoliaceae), що виростає до 5 метрів у висоту. Росте калина по берегам річок, озер, боліт, на галявинах змішаних і листяних лісів України. Зустрічається в Сибірі, Кавказі, Східному Казахстані.

Цвіте калина звичайна (Viburnum opulus) у травні-червні. Квіти білі, зібрані у щитовидні суцвіття. Крайові стерильні більш крупні, до 2,5 см в діаметрі, серединні фертильні (плодові) маленькі, до 5 мм в діаметрі, на коротких квітконіжках. Плоди — рясні, яйцевидно-кулясті, яскраво-червоні, до 12 мм у діаметрі, з крупною, червоною кісточкою всередині, гіркуваті на смак, дозрівають в серпні-вересні.

Цілющі властивості калини відомі віддавна. В сучасній медицині, в лікувальних цілях використовують кору і плоди.

Екстракт і відвар кори застосовують в якості кровоспинного і антисептичного засобу. Відвар — заспокійливе при епілепсії і неврозах (2 столові ложки на 200 мілілітр води). Приймають по ½стакана 2 рази в тиждень.

В плодах міститься інвертний цукор (32%), дубильні речовини (3%), вітаміни Р і С. Останнього в калині більше ніж у цитрусових. Також у калині виявлені мікроелементи, наприклад такий рідкісний, як селен, що зміцнює імунітет. Крім того, в плодах містяться мідь, цинк, хром, бор і інші.

Настій плодів — вітамінний, загальнозміцнювальний, потогінний і проносний засіб. В традиційній медицині, плоди калини перетирають із цукром, або роблять із них варення (краще на меду) і вживають при кашлю, ангіні, жовтусі, діатезах. Чай із сухих плодів (1 столова ложка на стакан окропу) володіє заспокійливою дією. В день достатньо випивати по пів стакана.

Відвар квітів і плодів застосовують при астмі, простуді. Настойку рекомендують приймати при виразці шлунка та дванадцятипалої кишки, ентероколітах, набряках серцевого та ниркового походження, гнійних захворюваннях шкіри. В останньому випадку помагає сік, розведений водою (1:10, або 1:5). В домашніх умовах його використовують проти вугрів на обличчі. Крім того, соком калини виводять веснушки, відбілюють шкіру при сильному загарі. Для цього його змішують із сметаною (1:1) і наносять на обличчя. Через деякий час маску змивають теплою водою, а шкіру змащують топленим маслом.

Сік із плодів, отриманих за допомогою соковижималки, змішують із цукром (100 г соку на 200 г цукру) і приймають по 2-3 столові ложки 3-4 рази в день з водою. Сушені плоди заливають окропом і настоюють в термосі (3-4 столові ложки на 0,5 літра води — добова норма).

Калина широко використовується в декоративному садоводстві. Особливо приваблива вона осінню, коли її листя стає оранжево-червоним, а серед нього, ніби світяться яскраві грона плодів.

Калину розмножують насінням, живцями і діленням куща. Насіння висівають осінню, або весною на глибину в 3-4 см, розміщуючи на відстані 0,5-1 метр одне від одного.

Живці заготовляють на початку червня із пагонів поточного року, кожен із двома меживузлями, внизу роблять косий зріз і видаляють листя, у верхніх укорочують пластини на половину. Садять живці у парник. Укорінені живці залишають на тому ж місці до наступного року (уже без укриття). Весною їх пересаджують на постійне місце в рихлу, поживну землю, заглибивши кореневу шийку на 5-7 см, рясно поливають і мульчують перегноєм. Через 2-3 роки кущі калини зацвітають.

Калина світло і вологолюбна рослина. Догляд за нею не важкий і полягає в прополці бур’янів, рихленню, регулярному поливі і мульчуванню. Потрібно також вчасно вирізати сухі і поламані гілки, а один раз в 7-10 років проріджувати крону. Укорочувати пагони не потрібно. Кожної весни землю навколо куща перекопують і вносять органічні добрива.

Плоди краще сушити одразу в печі при температурі 60-80°С, не допускаючи підгоряння. Після сушіння їх відділяють від плодоніжок. Кору заготовляють по загальним правилам, підв’ялюють на повітрі і сушать при температурі 50-60°С. Термін придатності сировини - до 4 років.

«А ми тую ж червону калину,

• • • Гей, гей, та підіймемо.
    • А ми ж свою славну Україну,
    • Гей, гей та розвеселимо…»