Дикоросла груша

груша дика

Завдяки дружбі

Кажуть старі люди, що дуже давно в лісі росло колюче дерево. Тісно йому було серед могутніх стовбурів, та ніхто не звертав на це уваги. Боляче стало йому, образилось на ліс, а вирватись з його гущавини не могло. Тоді звернулось дерево до пташки, яка жила на його гілках: «Пташко, скажи мені, куди ти літаєш, що бачиш?» Відповідала вона: «Високо літаю, бо крила маю. Бачу світ широкий та небо високе». Сумно стало дереву, і вирішило воно своїх дітей у світ широкий післати. Але як зробити це, коли крил у насіння немає, коли вітер між колюче гілля не заходить? Напружилось дерево – наповнились плоди соками і наче краплі стали падати з дерева. Смачні  були вони й соковиті. Збіглась до дерева всяка звірина, позліталося птаство: кожне тягне собі смачні плоди. Розібрали вони плоди і розійшлись-розлетілись по землі. Пройшли роки, принесла пташка вісті від деренових діточок: одне з гір обізвалося, друге з долини, третє з чужого краю. Від того часу це дерево щороку стало родити соковиті плоди, щоб легше  здобути дітям дорогу в світ. Сумні й веселі вісті від дітей приносила пташка дереву. Вона завжди тепер живе на цьому дереві. А саме дерево називають грушею. Може, за те, що воно родить такі смачні плоди, чи за журбу, що пов’язана з долею дітей. Хто знає. Про це не сказано у легенді.

 

Серед дикорослих плодових груша найближча до яблуні. Зустрічається вона майже всюди в Карпатах поруч з яблунею. Частіше від яблуні створює домішку в лісах. Це справжнє дерево висотою понад 25 метрів. Живе груша до 300 років.

Культура груші не поступається давниною яблуні. Але її більше знають на півдні, де видовий склад груш значно більший і зустрічаються вони частіше. Щоправда, плоди груші не заслужили такої слави, як яблука. Може, це тому, що люди трохи побоювались їх. З медичної точки зору за ними закріпилась недобра слава. Писав же у 1235-1312 роках (точна дата рукопису не встановлена) Арнольд з Віланови у «Салернському кодексі здоров’я»:

Груші вином запивай.

Груша сира нам обтяжує шлунок, варена – полегшить.

Груші запити спіши…

Може, з цієї причини здавна груші вважаються десертним фруктом до столового вина.

Зовні груша різко відрізняється від яблуні. Це високе дерево з стрімким стовбуром, покритим темною тріщинуватою корою. Гілки досить колючі, а листя блискуче, наче полаковане. Квіти груші розпускаються пізніше на тиждень-два від яблуневих. Вони білі й дуже духмяні. Аромат квіток настільки сильний, що від нього паморочиться голова. Бджоли масово гудуть над деревами. До 17 – 10 кілограм товарного меду можна одержати з гектара грушевих насаджень. У старих дерев цвітіння ще інтенсивніше, і медозбір підвищується майже вдвічі. Зав’язування плодів часто відбувається в період, коли на весні повторюються заморозки, або зливи. Все це призводить до масового відпаду молодих грушок. Земля тоді встеляється численним відпадом плодів. Так груша проявляє своє південне походження. І справді, грушу не зустрінете у високогір’ях. Вона тулиться до сонячних долин, південних схилів, росте в «шубі» з інших деревних порід. «Шубою» лісоводи називають деревні породи, які в лісах виконують роль няні: щільно оточують слабшу рослину, укриваючи її від морозів і негоди, але не затіняючи її від сонця. Завдяки цьому груша непогано почуває себе в горах. І вже зовсім вільно росте вона по берегах Дністра й Тиси.

Достигають плоди груші у серпні-вересні. Вони бувають солодкі, або терпкі з характерним кам’янистим відкладенням. У цих плодах міститься цукру до 10 процентів, дубильних речовин – 0,29, азотистих – 1,45, клітчатки – 6, кислот – 28, зольних елементів – 0,76 процента.

Груші багаті вітамінами. Настойки з них рекомендуються при шлункових хворобах, відвари використовуються як жарознижуюче, сік – як сечогінне, а плоди – як закріплююче. Плоди груш вживають на компоти, соки, джеми, повидла, пасти. Їх сушать, варять і навіть маринують. Як бачите, грушкам всюди знаходиться місце. Дикі звірі і птахи охоче живляться ними. Білки можуть забігати навіть в сади. На опадаючих і гниючих плодах масово клопочуть бджоли, оси, мухи. Для них медовиті груші – чудовий корм. На відміну від яблук, грушки довго не зберігаються і швидко згнивають після опадання.

У Карпатах груша витримує значні буревії: у неї глибока коренева система, яка допомагає дереву вистояти. Цікаво, що молоденькі деревця можуть рости в затінку. Лише потім, коли приходить пора цвітіння, груша потребує багато сонячного світла. Без нього вона росте погано, не плодоносить, а пізніше може й загинути. На щастя, молоді груші дуже швидко ростуть, переганяють інші дерева у рості і легко здобувають місце під сонцем.

Серед інших деревних рослин груша виділяється високоякісною деревиною. Червоно-бура на колір, тверда й міцна, вона дуже цінна, з неї виготовляють музичні інструменти, токарні прилади, креслярське обладнання. Наприклад найкращі логарифмічні лінійки зроблені з деревини груші. Усім відома довершеність форм прозорого кришталю. А чи знаєте ви, що форми для литва кришталю, особливо точних деталей, виготовляють з груші? Це тому, що її деревина чудово полірується, не дає тріщин і не задирається при терті.

Дичку можна з успіхом вводити у лісові посадки, де вона росте не гірше інших порід. Особливо вдалими бувають мішані насадження груші з дубом. Швидкоростуча, вона примушує дубові саджанці тягнутися вгору, спонукає їх до своєрідного змагання за висоту. Рекомендується і для полезахисних смуг у посушливих південних районах. Стійкість і невибагливість її важливі для виведення нових культурних сортів.

Отак і пішла вона світом, колюча та горда. Кажуть люди виною тому маленька пташка, яка допомогла груші у свій час. Але людина вирішила долю лісової красуні, вивела у широкий світ, надала грушевому дереву тих надзвичайних властивостей, що відрізняють сьогодні  кращі сорти її від диких лісових сородичів. А дички лишаються для лісу. Там їм раді звірі й птахи. Досить якихось 50 – 100 дерев на гектар, щоб створити умови для живлення тварин.

Поділитись: